Дякуємо. Ми Вам перетелефонуємо впродовж дня

19-05-2016

Цистит

Цистит – запалення сечового міхура. Первинний цистит розвивається у первинно здоровому органі, а вторинний – внаслідок будь-якого захворювання або аномалії органів сечостатевої системи.

За етіологією виділяють такі види циститу: інфекційний, хімічний, термічний, токсичний, радіаційний, лікарський, аліментарний, неврогенний, інволюційний, післяопераційний.

Цистит

Залежно від перебігу захворювання розрізняють гострий і хронічний цистит, дифузний і осередковий (шийковий, тригоніт). Відповідно до морфології цистит поділяють на катаральний, геморагічний, гнійний, виразковий, некротичний, інкрустуючий, інтерстиціальний.
Із сечі висівається різноманітна флора: кишкова паличка, стафілокок, мікробні асоціації. У разі виразкового циститу мікоплазми висіваються у 100 % пацієнтів.

Гострий цистит виникає раптово через кілька годин після переохолодження організму чи дії іншого провокуючого фактора. Основними симптомами гострого циститу є: часте й болісне сечовипускання, біль у ділянці сечового міхура, піурія. Часто цистит починається з термінальної гематурії. Позиви до сечовипускання мають імперативний характер.
При своєчасній і раціональній терапії прояви гострого циститу минають протягом 5-8 діб. За тривалого перебігу хворі потребують ретельного рентгенологічного та інструментального обстеження. Лікар має припускати наявність хронічного, тобто вторинного циститу. Жінки хворіють на цистит, особливо рецидивний, значно частіше, ніж чоловіки. Під час гострого циститу температура звичайно нормальна або субфебрильна. Озноб, підвищення температури, біль у поперековій ділянці – це симптоми висхідної інфекції нирок (висхідного пієлонефриту).

Хронічний цистит у більшості випадків є ускладненням вже існуючої патології сечового міхура або сечовипускального каналу: пухлини, конкремента міхура, гіперплазії або раку передміхурової залози, стриктури сечовипускального каналу та ін. Часто цистит спостерігається в осіб з опущенням і випадінням стінок піхви , матки, із запальними процесами в матці та її придатках, а також у хворих на цукровий діабет, хронічний коліт, гастрит, різні ураження спинного мозку.
Діагноз гострого циститу грунтується на характерній клінічній картині, і даних лабораторного дослідження сечі. Лейкоцити виявляють у всіх порціях сечі, і припинення лейкоцитурії можна розцінювати як один із показників видужання. Хворим на гострий цистит інструментальні дослідження є протипоказані. Цистоскопія доцільна лише в тому випадку, якщо захворювання триває понад 2-3 тижні.

Диференційну діагностику гострого циститу проводять із туберкульозом, раком сечового міхура, гіперплазією і раком простати.

Діагностика хронічного циститу повинна включати в себе лабораторне і бактеріологічне дослідження сечі. Також важливу роль для постановки діагнозу хронічного циститу відіграє цистоскопія, під час якої можна визначити ступінь зміни слизової оболонки сечового міхура, а також визначити причину затяжного циститу.

Диференційна діагностика хронічного циститу повинна бути направлена на виключення зв’язку циститу з іншими патологіями сечового міхура (камінь, пухлина, туберкульоз, нейрогенна дисфункція сечового міхура і т.д.)

Підхід до лікування гострого циститу повинен бути комплексним і включати :
– Перші декілька днів (1-2) рекомендований ліжковий режим;
– Дієта з обмеженням гострої, солоної, жирної їжі;
– Питний режим – вживання не менше 2-х літрів води на добу;
– Антибактеріальна терапія – використовуються антибіотики широкого спектру дії, згідно посіву сечі на флору та чутливість до антибіотиків (тетрацикліни, фторхінолони, макроліди, пеніциліни, цефалоспорини). Також використовуються препарати групи уроантисептиків (Фурамаг, Нітроксолін, 5-НОК);
– Нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак, німесулід);
– Спазмолітики (Но-шпа, Спазмалгон) – використовуються з метою зняття спазму та больової симптоматики;
– Фітопрепарати (сечогінні чаї);
При відсутності бажаного ефекту від медикаментозного лікування – внутрішньоміхурові інстиляції препаратів.

Довіра, здобута працею!